Депортація та примусове переміщення громадян України з Криму – воєнний злочин чи злочин проти людяності? 

За різними оцінками, починаючи з 2014 року на окупований півострів незаконно прибуло близько 800 тисяч громадян росії. Натомість понад 100 тисяч українців змушені були виїхати з Криму. Зокрема 50 тисяч кримських татар, з яких 6-8 тисяч покинули місце проживання задля уникнення мобілізації до лав збройних сил держави-агресора.  

Крім того, багатьох цивільних громадян України, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, депортували чи насильно перемістили з території Криму за незаконними рішеннями окупаційних судів. Про що йдеться? 

Починаючи з 2014 року росія розпочала активну політику «інтеграції» півострова у свою систему «правосуддя». Внаслідок цього колишні українські суди в Криму почали діяти відповідно до законодавства рф та фактично стали інструментами політичного тиску і репресій. Окупаційні судді масово виносять вироки, які грубо порушують права людини. 

Один з найбільш вразливих аспектів насадження режиму країни-агресора – справи про депортацію та примусове переміщення громадян України. Суди, які контролюються окупаційною владою, без забезпечення справедливого судового процесу та дотримання мінімальних стандартів правосуддя, приймають рішення про видворення українських громадян з їхньої рідної землі. Це не лише порушує особисті права і свободи людей, але є серйозним  порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема ст. 49 Женевської конвенції 1949 року і воєнним злочином. Яка ж різниця між депортацією та примусовим переміщенням?  

В аналітичному звіті Коаліції “Україна. П’ята ранку” йдеться, що залежно від того, куди саме відбувається переселення, розрізняється депортація (насильницьке переселення цивільних осіб з території їх проживання на територію держави-окупанта чи іншої держави) та примусове переміщення (насильницьке переселення цивільних осіб з території проживання на іншу територію у межах держави їхнього громадянства). Примус у цьому випадку передбачає не тільки фізичний вплив, а також погрозу насильством, переслідування, затримання, психологічне пригнічення, зловживання владою і зумисне створення середовища небезпеки стороною збройного конфлікту. 

Воєнний злочин чи злочин проти людяності?  

Не вперше в історії росія намагається знищити народи, заміщуючи вислане населення своїми громадянами та створює умови, які змушують людей виїжджати з окупованих нею територій. Зокрема, впроваджує примусову паспортизацію, притягує до відповідальності за різними статтями кримінального кодексу рф, переважно безпідставно звинувачуючи людей, фальсифікуючи докази проти них та ухвалюючи несправедливі рішення. Наприклад, рішення про видворення за межі Криму. Та чи є «сучасна» депортація або примусове переміщення громадян України з півострова геноцидом? 

Аналітик КримSOS Євгеній Ярошенко зазначає, що ні депортація, ні насильницьке переміщення не є геноцидом (ст. 6 Римського статуту МКС, ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду або покарання за нього), якщо таке переміщення не супроводжується насильницькою передачею дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи до іншої з наміром знищити її повністю або частково (ст. 6 Римського статуту МКС, ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду або покарання за нього). Натомість видворення громадян України з території окупованого Криму є порушенням права на свободу пересування та вибір місця проживання або воєнним злочином, а за певних обставин – злочином проти людяності. 

Щороку 18 травня Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу. 80 років тому через жорстокий радянський тоталітарний режим тисячі представників корінного населення Криму у товарних вагонах, без їжі та води примусово змушені були покинути свою рідну землю, з них – понад 7 тисяч загинуло по дорозі. Лише у листопаді 2015 року постановою Верховної Ради України №792-VIII депортацію кримських татар 1944 року було визнано геноцидом. 

«Законні підстави» для видворення громадян України з Криму та реакція правоохоронних органів України 

«Після окупації півострова рф вчиняє ряд дій, спрямованих на зміну демографічного складу його населення, з метою витіснення незгодних з окупаційним режимом і заселення Криму росіянами. Однак органи правопорядку автономії забезпечують притягнення до відповідальності воєнних злочинців, чиїми руками агресор реалізує таку політику», –  раніше зазначав керівник прокуратури АР Крим та міста Севастополя Ігор Поночовний. 

Українські правоохоронці кваліфікують протиправні рішення окупаційних «служителів Феміди» про депортацію та насильницьке переміщення як порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України). Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років. Тож чим керуються «судді» країни-окупанта, коли виносять подібні вердикти? 

Вони спираються на нібито відсутність у громадян України, яких рф розглядає як іноземців, спеціальних дозвільних документів для проживання на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополя, здійснення ними «трудової діяльності в рф» без дозволу на роботу або патенту, коли це потрібно відповідно до російського законодавства, а також недотриманням «правил перебування на території рф». 

Зазначимо, що згідно з національним законодавством України та нормами міжнародного гуманітарного права, жодні додаткові дозволи рф чи інші документи для проживання на ТОТ АР Крим та міста Севастополя не передбачені.  

За такі “адміністративні правопорушення”, окрім видворення за межі Криму, окупанти присуджують потерпілим адміністративне стягнення в російських рублях.  

Цинічність подібних дій «служителів Феміди» полягає в тому, що попри знання вимог Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, яка забороняє незалежно від мотивів здійснювати примусове індивідуальне чи масове переміщення або депортацію осіб з окупованої території, вони свідомо та систематично порушують ці норми.  

Крім того, громадяни України, що живуть у Криму та, відповідно, перебувають під захистом цієї Конвенції, не можуть бути позбавлені, у будь-якому випадку або будь-яким способом, її переваг.  

У березні 2023 року в Україні було винесено перший вирок за депортацію. До 10 років ув’язнення отримала суддя-держзрадниця Лариса Ліхачова, яка причетна до видворення кримця з території тимчасово окупованого півострова.   

Тоді Ігор Поночовний розповів, що це свого роду прецедент у національній правовій системі. «Ми бачимо, як послідовна та наполеглива робота органів правопорядку автономії руйнує міф про «безкарність окупаційної влади в Криму», – зауважив він. 

Станом на липень 2024 року, за публічного обвинувачення прокуратури автономії було винесено 2 заочні вироки окупаційним суддям “Армянського та   Євпаторійського міських судів Республіки Крим” за скоєння воєнних злочинів, а саме примусового видворення громадян України з півострова. Крім того, українськими судами розглядається 8 обвинувальних актів щодо вищевказаної категорії осіб. Також органами досудового розслідування автономії повідомлено про підозру ще 4 «служителям Феміди».  

Окрім цього, більшість фігурантів згаданих вище кримінальних справ після окупації Криму вчинили державну зраду та, маючи на меті «вершити правосуддя» від імені та в інтересах ворога, перейшли працювати в незаконно створені окупаційною владою суди.  

Незаконні переміщення українських в’язнів та їхні наслідки 

Наприкінці червня 2024 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення по суті у першій міждержавній справі «Україна проти росії» (щодо Криму), згідно з яким численні порушення прав людини на території окупованого нею півострова є повністю доведені. Зокрема це стосується жертв політично вмотивованих переслідувань.  

Відповідно до рішення ЄСПЛ, близько 12500 ув’язнених у Криму громадян України було незаконно переміщено до пенітенціарних установ, розташованих на території росії.  

Влітку 2021 року прокуратурою автономії спільно з Офісом Генерального прокурора та правозахисними організаціями – Регіональним центром прав людини та Українською Гельсінською спілкою з прав людини – до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду було направлено одинадцяте інформаційне повідомлення («Відповідальність посадових осіб рф за злочин проти людяності, а також воєнний злочин у вигляді незаконного переміщення цивільного населення з окупованої території АР Крим та міста Севастополя (щодо осіб, які утримуються в місцях несвободи)»).  

Тоді було відомо про 464 кримських в’язнів, які стали жертвами незаконного переміщення з окупованого півострова на територію рф.  

З початку 2022 року щонайменше 67 кримських політв’язнів були етаповані у пенітенціарні установи в рф для “відбування покарання”. Нещодавно жертв політично вмотивованих справ у Криму Ескендера Абдулганієва та Айдера Джаппарова перемістили до російських в’язниць з більш жорсткими умовами утримання. Раніше чоловіків звинуватили у приналежності до забороненої в росії політичної ісламської партії Хізб-ут Тахрір. Абдулганієва незаконно засудили до 12 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 205.5 КК рф (участь у діяльності терористичної організації), Джаппарова – до 17 років за ч. 1  цієї статті (організація діяльності терористичної організації).  

• Порушення прав людини: Окупаційна влада ігнорує норми міжнародного права, у тому числі щодо справедливого судового процесу, захисту цивільних на окупованих територіях, права на підтримання сімейних зв’язків і права затриманих громадян на  правову допомогу. З огляду на те, що заарештовані у Криму особи, яких надалі було перенаправлено до російських колоній і тюрем, опиняються далеко від своїх родин, це позбавляє їх багатьох вище перелічених прав. 
• Проблеми гуманітарного характеру: Переміщення кримських в’язнів до російських в’язниць створює серйозні гуманітарні проблеми. Позбавлені волі особи стикаються із жорстокими умовами утримання, а також з обмеженим доступом до медичних послуг і психологічної допомоги.  
• Психологічний тиск і соціальна ізоляція: Тисячі кілометрів від рідного півострова та ізоляція від близьких людей посилюють стрес затриманих та ведуть до погіршення їхнього психічного здоров’я.  Перебування у російських в’язницях також унеможливлює українських адвокатів навідувати своїх підзахисних та пильнувати за дотриманням їхніх прав з боку росії.  

Нагадаємо, що згідно зі статтею 76 IV Женевської конвенції, «обвинувачені в скоєнні злочину повинні перебувати в окупованій країні, а в разі засудження повинні там само відбувати термін покарання». 

Ми бачимо наслідки ігнорування норм міжнародного гуманітарного права та систематичних порушень прав людини з боку рф, зокрема їхній руйнівний вплив на життя цивільних громадян України, які перебувають в окупації. Саме тому, задля відновлення справедливості, запобігання вчиненню подібних порушень та захисту прав цих людей, правоохоронні органи України та міжнародна спільнота повинні негайно документувати та реагувати на численні порушення росії, притягуючи до відповідальності усіх тих, хто умисно скоює злочини проти людяності.