«Справа 26 лютого»: опір і покарання

Протистояння між прихильниками незалежної України і проросійськими силами змінило сценарій анексії: тепер вже не кримські депутати волали до Росії, а російські військові зганяли депутатів до сесійної зали.

Що сталося 26 лютого

Взимку 2014 року біля будівлі Верховної Ради Криму пройшов багатотисячний мітинг кримськотатарських активістів на підтримку територіальної цілісності України. Їм протистояли прихильники входження півострову до складу Російської Федерації, яких очолював лідер руху «Русское единство» Сергій Аксьонов.

Місце і час були обрані невипадково — в цей день мало відбутися позачергове засідання Верховної Ради, на яке планувалося винести звернення кримських депутатів до російської влади. Але протести зірвали ці плани.

В ході акції між її учасниками почалися сутички, які перейшли в масові зіткнення. Пізніше стало відомо про смерть двох проросійських активістів. Через рік Слідчий комітет Росії порушив кримінальну справу по організації масових заворушень. Почалися перші арешти.

Вибірковість правосуддя

Перше судове засідання «по суті» почнеться в Сімферополі 25 грудня. Оголошена Україною в розшук російський прокурор Криму Наталія Поклонська заявила, що особисто виступить державним обвинувачем на суді.

Правозахисники називають «справу 26 лютого» юридично необґрунтованою — зіткнення відбулися на території, яка навіть за російським законодавством не була частиною РФ, і з російських громадян ніхто в правоохоронні органи не звертався. Нелогічним виглядає і порушення кримінальної справи через рік після подій.

Російська прокуратура постійно підкреслює, що під час зіткнень загинули двоє кримчан — Валентина Корнєва та Ігор Пісний, але не повідомляє при цьому подробиць загибелі. За інформацією народного депутата Мустафи Джемілєва, вони померли не від поранень — у чоловіка стався серцевий напад, жінка загинула в тисняві, перебуваючи в натовпі проросійських активістів.

Організатором мітингу з проросійського боку є російський глава Криму Сергій Аксьонов. Проте на даний момент невідомо, взагалі чи допитували Аксьонова — Слідчий комітет РФ по Криму відмовляється повідомляти цю інформацію.

Обшуки і арешти

Всі підсудні у «справі 26 лютого — кримські татари.

Арешти активістів почалися в січні 2015 року. Першим заарештували заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза. Протягом року кримські суди регулярно продовжували активістам термін перебування під вартою. Крім того, навесні 2015 року в Криму прокотилася хвиля обшуків і допитів — російські силовики взяли свідчення у більш ніж 150 чоловік. Неодноразово на допити викликали членів Меджлісу (виконавчого органу кримських татар).

Ахтема Чийгоза звинувачують в організації масових заворушень перед Верховною Радою АРК. «Якщо в суді вина Чийгоза буде доведена, то санкція передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років», — заявила Наталія Поклонська.

Ескендерові Кантемірові, Мустафі Дегерменджі, Алі Асанову, Арсену Юнусову ставиться в провину участь в акції. Їм також загрожує тюремне ув’язнення терміном від 8 до 15 років. У Мустафи Дегерменджі під час перебування під арештом народилася четверта дитина, але суд не побачив у цьому вагомої причини для підписки про невиїзд. Як повідомляв сам Дегерменджі, від нього вимагали дати свідчення на Чийгоза, обіцяючи натомість свободу.

У «справі 26 лютого» вже є один засуджений — колишній оператор телеканалу ATR Ескендер Небіев. Він пішов на угоду зі слідством, визнав провину і його засудили до 2,5 років умовно з випробувальним терміном 2 роки.

Чому саме Чийгоз?

Чому саме Ахтем Чийгоз опинився під прицілом російської каральної машини? Це один з двох самих високопоставлених членів Меджлісу, які залишилися в Криму після недопущення російською владою на півострів кримськотатарських лідерів Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова.

Чийгоз займався організацією акцій протесту кримських татар ще до окупації і сам брав у них активну участь. Саме тому кримінальне переслідування Чийгоза сприймається як спроба прибрати потенційного протестного лідера, щоб присікти будь-який опір на корені.

Гарячий лютий

Відразу після втечі з Києва екс-президента Віктора Януковича на півострові почалася активізація проросійських сил. У Севастополі 23 лютого пройшов мітинг під російськими прапорами. Присутні палили українські прапори, закликали до проведення референдуму про входження півострова до складу Росії, а місцевий бізнесмен Алесей Чалий був проголошений «народним мером».

Голова Меджлісу Рефат Чубаров закликав Верховну Раду України розпустити кримський парламент. Відповіді не надходило, і вже 25 числа проросійські активісти підняли над входом у Верховну Раду Криму російський прапор.

Левова частка учасників акції 26 лютого залишилася в Криму. Для будь-якого з них публічно згадувати про свою участь у протестах небезпечно. Багатьох «справа 26 лютого» тримає в страху, адже це означає, що ніхто з п’ятнадцятитисячному натовпу не застрахований від того, що одного ранку до нього в двері не постукають російські силовики.

Учасники протистояння біля стін кримського парламенту розповіли QirimInfo подробиці цієї акції. Всі вони вважали за краще зробити це інкогніто.

Як згадує учасник Громадянської блокади Криму Сервер, 25 лютого 2014 стало відомо, що на майбутній сесії Верховної Ради Криму депутати обговорюватимуть питання виходу Криму зі складу України. Прихильники української держави вирішили зірвати засідання.

«Було дано завдання збирати чоловіків, зібратися під стінами Верховної Ради Криму. Спрацювала широка мережа і місцевих меджлісів, районних та міських. Ця новина розійшлася, і люди самі зібралися. Народ у нас згуртований, якщо що — швидко збираємося», — говорить Сервер.

За словами Рустема, іншого учасника тих подій, активісти не управлялися ніким централізовано, не було єдиного джерела інформації. Він розповідає, що інформація про акцію розповсюджувалася по соціальних мережах від однієї людини до іншої і конкретних організаторів виділити було складно.

 «Вже на акції ми питали — хто організував, хто головний, але відповіді не отримували. Всі знали, що треба вийти, але управління було стихійним», — стверджує Рустем.

Захищати неподільну Україну під парламентські стіни прийшли тільки міцні чоловіки — жінок і старих серед активістів не було. За словами очевидця, брали участь не тільки кримські татари, а й чимало росіян і українців. Присутні поставили собі основним завданням не пустити кримських депутатів до зали засідань.

Біля будівлі парламенту їх вже чекали нечисленні прихильники «русского мира». В основному це були місцеві представники «Русского единства» і кримське «козацтво». Вони не залишали майданчик перед будівлею і очікували підмоги з Севастополя. Спочатку все було відносно мирно.

«Люди стояли один навпроти одного, була чутна лайка, мат. Періодично траплялися сутички, хтось міг когось вдарити, або отримати по голові держаком від прапора… Але особливого озлоблення і масової бійки не було», – розповідає Сервер.

Він згадує, як противники стояли лицем до лиця і накручували себе, підбадьорювали союзників і намагалися перекричати опонентів. Лідери натовпу робили все можливе, щоб уникнути кровопролиття, перший час їм допомагали співробітники міліції. Кілька разів вдавалося створити коридор, щоб всі бажаючі могли залишити місце подій. Але все змінилося з приїздом колони автобусів з Севастополя.

«Ми прийшли дійсно з миром. Кричали «Крим — це Україна», розгорнули українські та кримськотатарські прапори. І раптом з’явилися з Севастополя козаки. Ми їм сказали: хлопці, погано буде. Але вони не стільки нас налякали, скільки своїх місцевих прихильників. А потім слово за слово, хтось в бійку поліз — і закрутилося. Аксьонов мало не плакав, «давайте без бійки». Чубаров вийшов, кричав «Зупиніться!» А нагорі нас знімали співробітники органів, щоб потім впізнати», – розповідає третій активіст.

У ході зіткнень загинули дві людини з числа прихильників “Русского единства”: чоловік помер від серцевого нападу і літня жінка задихнулася в тисняві в натовпі проросійськи налаштованих однодумців.

Коли почалася тиснява, правоохоронці зникли із зони конфлікту. Зрештою проукраїнські активісти змогли витіснити з майданчика адептів «русского мира». Прихильники Аксьонова покинули територію, для решти будинок Верховної Ради виявивя повністю доступним. Деякі активісти навіть встигли зайняти перший поверх, але Рефату Чубарову вдалося переконати людей покинути будівлю — їх могли оголосити терористами. Як показали подальші події, такі побоювання були цілком обгрунтованими. Учасники мітингу вирішили, що їхнє завдання на цей день виконане, і розійшлися.

Політичний контекст справи

Позачергове засідання Верховної Ради не відбулося 26 лютого, це зірвало плани Кремля по імітації законності анексії і змусило перейти до воєнних дій. Вже в ніч з 26 на 27 лютого російський спецназ захопив будівлю Верховної Ради. Наступного дня під дулами автоматів відбулося закрите позачергове засідання кримського парламенту.

Пресу в зал не допустили, і перевірити, скільки депутатів зібралося в залі, не представлялося можливим. Відразу кілька джерел повідомили, що кримських депутатів у залі було менше половини, а значить офіційно засідання не могло вважатися відкритим. Непрямим підтвердженням цього є те, що з засідання, яке в Росії вважають історичним, не було опубліковано жодної фотографії.

Після засідання було оголошено, що новим главою Криму призначається Сергій Аксьонов. Також депутати прийняли постанову про проведення «референдуму».

Після цього по всьому Криму люди в російській військовій формі без розпізнавальних знаків почали брати під свій контроль об’єкти інфраструктури півострова, захоплювали аеродроми і блокували військові частини. Ці дії широко висвітлювалися в пресі і стали основою для невизнання міжнародним співтовариством результатів «референдуму». Проти РФ ввели перший пакет економічних санкцій, почалася поступова ізоляція країни-агресора.

Тому й «справу 26 лютого» на цьому тлі виглядає не лише як акт залякування, але і як помста за зірвані плани.

Це не єдина кримінальна справа проти незгодних кримчан і кримських татар зокрема. Наприклад, у грудні пройшли суди у справі «3 травня» — про зіткнення на адміністративному кордоні з Кримом після заборони в’їзду на півострів Мустафи Джемілєва. Обвинувачені отримали великі умовні терміни, які в будь-який момент можуть перетворитися на терміни реальні, варто тільки викликати підозри в протестній діяльності. Зникнення людей, обшуки в домах активістів і в мечетях, перешкоджання роботі журналістів і правозахисних організацій — все це є цілеспрямованою політикою кримської влади з придушення інакомислячих.

Знаковим є вислів Сергія Аксьонова, що відреагував на вимогу організаторів Громадянської блокади Криму звільнити з російських в’язниць українських політв’язнів, у тому числі і заарештованих у «справі 26 лютого». Російський глава Криму заявив, що через вимоги, висунуті учасниками блокади, суд навпаки посилить покарання затриманим. «Ми їм це все додамо, збиток, який був нанесений Криму, ці товариші ліквідовуватимуть тупою пилкою в Заполяр’ї — вони могли все це відпрацювати — я думаю, що 15-20 років вистачить», – сказав Аксьонов.

Виходить, перекладаючи на затриманих активістів провину за дії абсолютно не пов’язаних з ними людей, влада окупованого Криму і не приховує, що переслідування кримчан — це питання політики, а не правосуддя.