6 життєвих історій з подорожі до Криму

Санкційне сало і контрабандні бутерброди

Щоб потрапити до Криму, я провів на кордоні 4 години, щоб виїхати звідти — 20 хвилин. Російські митники ретельно оглядають весь автотранспорт, що в’їжджає до Криму, змушуючи вивантажувати весь багаж. Вони навіть хотіли відібрати у водія моєї маршрутки куплений для особистого споживання шматок сала, але потім змилувалися.

А ось речі пішоходів митники оглядають нечасто. Тому на зворотному шляху я контрабандою вивіз кілька бутербродів собі в дорогу.

На материк з перекрученими номерами

Водій маршрутки, якою я їхав, зізнався, що відмовляється міняти старі українські номери на нові російські, оскільки з новими не зможе перетинати кордон між півостровом і материком. При цьому їздити зі старими номерами в Криму можна буде тільки до 2017 р. Тому він збирається подати заяву про втрату старих документів на машину, отримати нові і по Криму їздити з російськими документами, а за його межі — з українськими, перекручуючи номери в буферній зоні .

Два курси валют

Батько мого товариша в розрахунках використовує два курси — офіційний, 1 до 3,3 на момент мого приїзду, і «неофіційний», 1 до 8. За неофіційним курсом змінилися його зарплата і пенсія у результаті переходу на рублі.

В Алушті та некурортному Сімферополі продукти зараз коштують десь удвічі більше, ніж у Києві, найдорожчому місті України. Примітно, що при цьому кафе і ресторани тримають ціни десь на рівні київських, тому на шматочок «Наполеона» у гарному сімферопольському кафе я витратив в 140 рублів, а на літр краснодарського молока і пачку сметани President — 147.

Реклама з минулого

Поки ми їхали від кордону до Сімферополя, я роздивлявся пересохлі і порослі бур’яном канали і україномовну рекламу, яка ще залишилася в Криму. Думаю, низький попит на рекламу — це ознака того, що за рівнем економічної активності Крим ще не повернувся до колишніх показників. У Криму досі трапляються обклеєні україномовної рекламою автобуси, україномовна реклама на лайтбоксах, а також українські вивіски, покажчики і таблички.

Нейрохірург, що став барменом

Персонал готелю в Алушті, де я зупинився, виявився бездонною криницею інформації. Бармен, наприклад, розповів, що він працював нейрохірургом в Донецьку, а після початку конфлікту переїхав до Криму і влаштувався на роботу в швидку допомогу. Коли заборонили працювати в державних установах без російського громадянства, а він без кримської прописки не зміг його отримати, став барменом.

За словами співробітників готелю, за весь сезон у них було всього два номери з України. Приїжджають здебільшого росіяни, але витрачають гроші вони не дуже охоче. При цьому вони примудряються пиячити так, як ніхто інший.

Кримський панцир

Кримчани, з якими мені довелося поспілкуватися, здивували мене своєю політичною інертністю. Вони хочуть залишатися на насидженому місці і продовжують скаржитися на владу, якою б вона не була. Їхнє життя змінилося, але вони адаптуються, як уміють всі, хто пережив розпад СРСР, бурхливі дев’яності і низку режимів у двохтисячних.

Найбільше ця інертність помітна у «свідомих і об’єктивних» кримчан. Вони визнають, що російські ЗМІ брешуть, але підкреслюють, що українські ЗМІ брешуть не менше. Вони кажуть, що істини ніхто не знає, тому не вірять нікому, крім самих себе, своїх близьких і знайомих. Я розумію їх людське бажання якомога довше ховатися в цьому панцирі, але це починає виглядати так, немов жителі Німеччини відмовляються вірити в докази на Нюрнберзькому процесі.