Херсон: +3 8(095) 277-53-55

Консультація по Skype виключно
для тих, хто знаходиться у Криму.
Акаунт для звернень: krymsos_legal

Консультація психолога

+3 8(050) 867-84-28

(Viber, Telegram, Whatsapp)

Кримськотатарська література: ні жива, ні мертва

29 / 04 / 2016

Кримський півострів, його краса, приваблювали письменників і поетів з різних країн, які, після відвідування півострова, оспівували його у своїх творах. Однак дуже мало відомі широкому загалу читачів твори кримськотатарських письменників. Література корінного народу Криму є малодослідженою, а сучасний її стан досить плачевний.  

Масове повернення кримських татар на свою батьківщину розпочалося у 1989 році, вже два роки кримчани і кримські татари в тому числі перебувають в умовах окупації РФ, а тільки нещодавно українська влада анонсувала запровадження вивчення кримськотатарської літератури в українських школах. По суті, про кримськотатарську літературу в Україні не знають. Тому QirimInfo вирішило як розповісти в загальних рисах про розвиток кримськотатарської літератури загалом, так і розібратись, в чому причина її занепаду.  

  

Кращі часи кримськотатарського письменства 

Історія літератури будь-якого народу нерозривно пов’язана з історією політичною. Загалом тенденція така: є сильна держава – функціонує мова, розвивається культура народу і література зокрема. Тому розквіт кримськотатарської літератури припадає на ханський період. В той час жили і творили талановиті поети Менглі Гірай І (1445-1515) і Борагази Гірай ІІ (1552-1607), відомий також під іменем Газаї, автор поем «Троянда й соловей» і «Млинове колесо», перекладені на початку ХХ ст. Іваном Франко. Пізніше популярною була творчість сазистів – мандрівних поетів, які виконували свої вірші в супроводі музичного інструмента – саза. Найвидатніші сазисти – Мустафа Джевхері (?-1715) та Ашик Умер (1621-1707), на честь якого в його рідному місті Євпаторії щороку відбуваються Ашикські читання. 

 Цікаво, що творчість кримськотатарських поетів пов’язана з Україною. Наприклад, у своїй поемі поет XVII ст. Джанмухаммед «Тогай-бей» розповідає про спільну боротьбу козаків на чолі з Богданом Хмельницьким та кримськотатарських воїнів під проводом мурзи Тогайбея проти поляків, а події 1648 року (зокрема, розгром польської армії у битві під Жовтими Водами) описані в поемі Едипа Ефенді «Сефернаме» («Сказання про похід»). 

Необхідно згадати і такі постаті, як просвітник кримськотатарського народу Ісмаїл Гаспрінський (1851-1914), що заснував першу масову газету кримськотатарською мовою «Терджиман» («Перекладач»), і громадський та політичний діяч Номан Челебіджихан (1885-1918), чий вірш «Я присягнув!» став національним гімном кримських татар. 

Далі починається для кримських татар життя в умовах більшовицької влади. Переважна більшість авторів 1920-1930-х років, навіть лояльна до радянської влади, була репресована, багато хто загинув під час Другої світової війни, а в 1944 році кримських татар спіткала трагедія депортації. Тому з середини ХХ ст. десь до 70-х років людям було не до творчості – вони боролись за виживання. 

 Тема депортації відбилась на подальшій творчості кримськотатарських авторів. Наприклад, поет Ешреф Шемьї-заде (1908-1978) ще у депортації написав про цю трагедію поему «Стіна сліз» (1969).  

З часом у депортації, в Узбекистані, вдалося навіть відкрити ?згодом навіть відкрити секцію кримськотатарських авторів у Спілці письменників Узбекистану, і навіть отримати дозвіл на створення друкованих видань і радіопередач кримськотатарською мовою.   

Однак кримські татари жили з мрією повернутися на свою історичну батьківщину, що відбилося у літературних творах 1960-1980-х років.  

 

Що спостерігаємо зараз 

Що ж стосується сучасної кримськотатарської літератури, то тут ситуація надзвичайно складна. Відомих осіб, літераторів – одиниці. Наприклад, є поет Сейран Сулейман та поетеса Майє Сафет. Емінє Усеїн — єдина авторка, яка пише дитячу літературу. Молоді автори традиційно публікуються у літературному журналі “Йилдиз” (“Yildiz”, що в перекладі на українську означає «Зірка»), а також в газеті “Янъи дюнья” та “Авдет”.  

— Є така річ, коли хтось щось пише якийсь один твір, якесь оповідання, і все. І в цьому журналі “Йилдиз” можна було побачити, що є дійсно хороші твори, до яких пишуть гарні відгуки про вихід на новий рівень, але це відбувається дуже рідко. Коли пишуть один невеличкий твір раз на рік, то казати про якийсь розвиток зараз в сучасній кримськотатарській літературі дуже складно”, – розповідає про стан літератури філологиня та журналістка Мавілє Мухтар.  

Повноцінні ж книги не видаються: державне фінансування припинилось ще з приходом до влади Януковича у 2010 році. Процес зупинився і, звісно, після 2014 року ситуація не покращилась. Півострів окупований, тому літературознавці підкреслюють необхідність розвитку кримськотатарської мови та літератури тут, в Києві, наскільки це можливо.  

 — Мені розповідали, що деяким кримськотатарським письменникам і поетам Національна спілка письменників України пропонувала свої роботи публікувати в Києві у виданнях, які належать Спілці (“Літературна Україна”, журнал “Київ”, “Українська літературна газета”), але вони вимушені були відмовились через те, що бояться нашкодити цим собі та своїм родинам, адже ці люди знаходяться в Криму, — каже Мухтар. 

Зате, можливо, планується видати друком за підтримки Державного комітету телебачення та радіомовлення в рамках програми “Українська книга” збірку творів під назвою “Крим, який ми любимо” Людмили Тарнишинських, до якої увійшло 6 поезій кримськотатарською мовою з їх перекладом на українську.  

Складно і з перекладами: з кримськотатарської перекладають мало. Анастасія Левкова, наприклад, перекладала з кримськотатарської на українську вірші Майє Сафет, причому не знаючи мови: автор просто надавала детальний буквальний переклад – по слову, а перекладач вже робив із тексту поезію.  

Отже, все впирається у відсутності великої кількості фахівців, знавців кримськотатарської мови. 

 — Я, як літературознавець, можу сказати, що велику прозу зазвичай творять імперські народи. Наприклад, всі знають британський роман, французький. Підневільні народи зазвичай обходяться короткою прозою, поезією. Для того, щоб постав великий роман, для цього потрібно багато часу, зусиль, щоб тебе хтось підтримував при цьому фінансово, – пояснює Анастасія Левкова.  

Отже, творити літературу мають люди, в яких був би час і фінансове забезпечення, а жити за рахунок написання кримськотатарської літератури неможливо. Вже згадувана нами Майє Сафет змушена зараз, наприклад, відкласти літературу і перекладацьку діяльність на другий план через необхідність суміщати їх з роботою, яка дозволяє заробляти гроші. 

— Я думаю, зараз взагалі неможливо існувати за рахунок літературної творчості.  

В нас існує декілька літературних премій, одна з яких надається з боку кримськотатарської діаспори (премія імені Ахмета Іхсана Киримли). Тому якщо хтось і отримував якісь гроші за літературну творчість, то за ці премії, а ті люди, які друкуються в журналах, не отримують гонорар, – розповідає Мавілє Мухтар. 

 
Життєво необхідні уроки рідної мови  

Багато проблем кримськотатарської мови, а, отже, і літератури, створило саме їхнє повернення до Криму, як би парадоксально це не звучало.  

По-перше, переїзд до Криму зумовив необхідність починати своє життя заново. Побутові проблеми затягували і не давали можливості для творчості.  

Алім Алієв, в інтерв’ю проекту TheUkrainias називає покоління своїх батьків (люди, яким зараз по 40-50 років) “втраченим”, які “формувалися в Узбекистані, а відтак частково піддалися цій узбецькій ідентичності. А потім приїхали до Криму, їх ворожо сприймало російськомовне населення, і вони почали поглинати їхню російськість. 

Така ситуація породила купу комплексів, зокрема, страх говорити кримськотатарською. Натомість він підкреслює, що для таких людей тепер дати своїй дитині хорошу освіту – просто необхідність. Тому молоде покоління кримських татар має бути іншим.  

Однак залишається, і навряд чи найближчим часом вирішиться, проблема друга: кримські татари погано знають рідну кримськотатарську мову – хіба що кримськотатарські філологи, інтелектуали володіють нею досконало. 

— За часів депортації вони (кримські татари – ред.) хоча б жили в Узбекистані, де теж панує тюркська мова, тому, принаймні, якісь слова на слуху були. А в умовах незалежності кримські татари між собою спілкуються здебільшого російською мовою, хоча й з якимось окремими вкрапленнями — побутовими словами “ана” (мама), “сагол” (спасибі), “яхши” (добре) тощо, – пояснює літературознавець Анастасія Левкова.

 Для вивчення кримськотатарської мови були погані умови, і зараз вони тільки погіршуються. Її зазвичай ставили якимось факультативними заняттями, і десь там наприкінці дня діти могли приходити на заняття, а могли і ні. Тому зрозуміло, що якщо люди не володіють мовою – інструментом, то якісні літературні твори вони не напишуть, а якщо і напишуть, то читати її мало хто буде. Тому очевидно, що ситуацію могло б покращити належне вивчення кримськотатарської мови і забезпечення реального функціонування цієї мови принаймні у Криму.

Поділитись

Вибір редакції

Ще Статті