Пессиммистическая дискуссия про Крым с оптимистическим финалом

У Львові під час дискусії із символічною назвою «(пів)Острів Крим: робота над помилками» експерти обмінялися баченням того, які хиби у стратегії поведінки щодо Криму допустило керівництво країни. Модератор зустрічі, політичний психолог Ольга Духніч влучно зауважила, що розмова важлива не лише для розуміння минулого, а й планування майбутнього – чи не робить влада й сьогодні схожих помилок щодо інших регіонів України.

Один сценарій на 350 років

Один з учасників дискусії, політичний аналітик Юрій Романенко переконував: ключова проблема України — тотальна системна криза державності та суспільства. Він згадав, що українські експерти та політики постійно намагаються нав’язати європейцям почуття провини і висловлюють претензії: чому Захід не виконує те чи інше зобов’язання. І все тому, що українці не осмислили помилки історії.

Аналітик наголосив, що історія України останніх 350 років – це методичний повтор одного й того ж сценарію. Його зав’язка – це отримання певного міжнародного статусу через внутрішній конфлікт еліт. Його кульмінація — глибока криз і хаос. Фінал — агресія зовнішнього ворога, який вміло користується ситуацією.

— Це продовжуватиметься до тих пір, поки ми не станемо раціональними й не почнемо керуватися здоровим глуздом у своїй внутрішній і зовнішній політиці. Україна в принципі не повинна ні на кого покладатися. Вона може лише працювати над тим, щоб її внутрішня організація і ресурси були настільки сильними, щоб зовнішні гравці не зазіхали на її інтереси. Нам немає на кого надіятися, — додав Романенко.

На думку аналітика, на фоні міжнародної ситуації, коли весь світ опинився в ситуації збитої системи координат, у України є лише один шанс вижити. Це можливо, якщо українці вирвуться з полону своїх уявлень про світ і зрозуміють своє місце у ньому: хто реально є ворогом держави, а хто – другом.

Битва за адептів «руського миру»

Співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Громенко теж шукав корінь проблеми в неспроможності керівництва України вивчити уроки історії. На його думку, за всі роки незалежності Україна абсолютно не продумала елементарну гуманітарну стратегію щодо організації навчального процесу в середній і вищій школі.

— Чому анексія півострова взагалі стала можливою? – спитав Громенко, і сам дав відповідь. – Тому що певна група російських історичних міфів, передусім про “иcконно русский” Крим, що півострів завжди належав Росії, що кримські татари – це колабораціоністи та зрадники, і, зрештою, що передача Криму до складу УРСР у 1954 році – це був царський п’яний подарунок Хрущова, є аж настільки впливовими на пересічного мешканця півострова.

За 20 років ці міфи стали для кримчан беззаперечною істиною. В свою чергу Україна зробила замало для того, щоб вибити цей російський клубок історичних міфів з голів мешканців півострова. Як результат – тези, озвучені Володимиром Путіним 18 березня 2014 року, добре лягли на підготовлений грунт.

Громенко був впевнений: найголовніший виклик для України сьогодні — це битва за людей, які щиро вірять в «руський мир» і російський Крим.

«Зіг хайль», що допомогав анексії

Керівник Фонду національних стратегій Тарас Березовець підтримав думку, що ключову роль в швидкій, майже добровільній здачі Криму відіграла саме російська пропаганда та поширення її фейків місцевими медіа. Фейків, проплачених з російського бюджету.

— Наприклад, Вадим Колісниченко (екс-нардеп від Партії регіонів, – ред.) отримував щорічно з держбюджету Росії 22 мільйони доларів, — розповів Березовець. – На наше щастя, більшу частину тих грошей він розкрадав, а на решту підкуповував журналістів, експертів, кримських політологів, які тиражували одні й ті ж фейки кремлівської пропаганди.

Як приклад, Березовець зачитав уривок з матеріалу, опублікованого 18 лютого 2014 року виданням «Кримська правда». Текст дає зрозуміти, чому кримчани сприймали події на Євромайдані принципово по-іншому, ніж більшість українців, та звідки взялася особлива жорстокість представників севастопольського Беркута і так званої самооборони Аксьонова щодо майданівців. «У суботу бойовики так званої “самооборони майдану” знову напали на киян. Вони атакували активістів громадського руху “Кияни за чисте місто”, які прийшли прибирати барикади в центрі столиці. Активісти майдану з криками “Зіг хайль! Рудольф Гесс! Гітлерюгенд – СС!” били беззбройних людей битками, дрючками, ланцюгами, саперними лопатками», — зачитав Березовець.

Кухонна еміграція

Окремо під час зустрічі постало болюче питання: як не втратити кримчан, які залишилися на півострові і досі вважають себе українцями. Прогнози експертів видалися невтішними. Тарас Березовець був впевнений, що повернути їх не вдасться.

— Надалі відбуватимуться два паралельні процеси: розмивання їхньої ідентичності, так звана кухонна еміграція, та виїзд з півострова. Чи можна намагатися рятувати таких людей? Так, можна, але я не переконаний, що це суттєво змінить співвідношення сил. Там відбувається тотальне промивання мізків, — заявив Березовець.

Юрій Романенко зауважив, що проблема Криму знаходиться не в площині боротьби за мешканців півострова. На його думку, повернення Криму і кримчан залежить від того, наскільки Україна зуміє сконцентруватися, щоб встояти під тиском Путіна й «не розвалитися ще на два-три шматки». А також від того, чи зможе вона переформатуватися і гнучко й вчасно зреагувати на зміну зовнішніх умов.

— Позиція України повинна бути схожою до румунської в кінці Першої світової війни. Румунія ввійшла в Першу світову, зазнала поразки від усіх, від кого могла, втратила купу територій, фактично була розгромлена, але затягувала капітуляцію до останнього моменту і в результаті, опинившись у таборі переможців, вдвічі збільшила свої території за Тріанонським мирним договором, — навів експерт оптимістичний приклад у не дуже оптимістичній дискусії.