Автономия Крыма ради укрепления суверенитета Украины

Якою має бути кримськотатарська автономія? Своєю відповіддю на це питання поділилися учасники тематичної дискусії, яка пройшла вихідними в рамках щорічного Форуму видавців у Львові. QirimInfo публікує основні тези учасників дискусії.

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу

Будь-який народ має право на самовизначення, і наявність цього права не залежить від того, чи хтось підтримує його у цьому праві, чи хтось заперечує. Воно є природним, виписаним у всіх міжнародних нормах і покладене у підвалини таких поважних організацій як ООН.

Друге питання, яке виникає у наших умовах ХХ-ХХІ століття: наскільки це право на самовизначення кореспондує, взаємодіє з іншими принципами міжнародного права. Скажімо, з принципом територіальної цілісності держави. Наскільки співпадає, балансує право на самовизначення на відповідній території того чи іншого народу з інтересами, правами інших національностей. От такими питаннями можна задаватися безкінечно.

Але як правило обговорення подібних питань виникає у двох випадках. В одному, найкращому, позитивному, якщо люди дійсно хочуть знайти відповіді на всі ці питання, аби уникнути потім наслідків невирішеності. І в другому – коли певна група або держава хочуть уникнути реалізації тим чи іншим народом свого права на самовизначення.

Кожна держава, що має багатонаціональний склад населення, знаходить і потім закріплює у своєму законодавстві механізми і шляхи, які більш відповідають її історичному минулому, сьогоденню і тим намірам, які плануються зреалізувати у майбутньому, які відповідають інтересам цього суспільства.

Коли ми говоримо про Україну і її специфічну, цікаву, з дуже багатим історичним минулим територію як Крим, саме такі розмірковування мали би бути покладеними тоді, коли вирішувалися питання щодо відновлення Кримської, тоді ще Радянської Соціалістичної Автономної Республіки, за наслідками референдуму, який був проведений буквально напередодні розпаду СРСР. Але тоді Москва мала свої наміри. Київ намагався мінімізувати завдання щодо вибудовування на території України, яка прагнула незалежності, додаткових барикад. Кримськотатарський фактор, який мав би бути покладений в основу відтворення Кримської автономії, він обговорювався, але не був прийнятий до уваги серйозними гравцями, у тому числі і депутатами тодішньої Верховної Ради. У ютубі ви можете знайти виступ Вячеслава Чорновола у ВР, коли розглядалося питання щодо відтворення Кримської автономії. Він такий пророчий, той виступ. І сьогодні трапилося те, про що говорив Чорновіл, акцентуючи увагу на тому, що якщо не будуть правильно розставлені акценти щодо створення автономії, якщо не буде врахований кримськотатарський фактор, то Україна отримає загрозу для себе. Те, що і трапилося.

Ми сьогодні маємо готуватися до деокупації, повернення, і маємо змінювати статус цієї автономії, вносячи зміни до Х розділу Конституції України, що називається «Автономна Республіка Крим».

АРК має бути створена і заповнена таким правовим змістом, щоб кримські татари як корінний народ вважали себе задоволеними тим, що вони реалізовують своє право на самовизначення. І як би ми не домовилися, для нас дуже важливо, щоб вони (кримські татари) вважали, що на нинішніх умовах вони реалізують своє право. Але крім кримських татар там живе і буде жити багато інших національностей. Там є етнічні українці, які сьогодні складають 25% населення Криму. А більшість населення – етнічні росіяни. Отже, яку б форму автономії ми не виписували, і при тому, що кримські татари вважають, що вони за такої форми зреалізовують своє право на самовизначення, ця автономія, її зміст правовий мають повністю задовольняти і забезпечувати права усіх людей, хто живе на цій землі.

Кримська автономія має дати чіткі гарантії, що її створення не несе жодної загрози територіальній цілісності України, а більше того її зміст та правові механізми укріплюють міць держави на такій специфічній території. Фактор автономії – це фактор укріплення суверенітету України. Якщо ці фактори будуть забезпечені, ми можемо з впевненістю сказати, що кримська автономія відповідає праву кримських татар на самовизначення і очікуванням кримчан на дотримання всіх їх прав. І саме головне, це впевненість українців за межами Криму у тому, що така автономія укріплює кордони їхньої держави.

Гульнара Бекірова, історик

Сучасний кримськотатарський народ неможливо зрозуміти без ідеї відновлення своєї державності. Кримські татари це державотворчий етнос. З 1441 року по 1783 рік ми мали власну державність — Кримське ханство, де становили абсолютну більшість. І ось в 1783 році трапилася справжня трагедія.

Чому я говорю в такому руслі, бо ми сьогодні вже точно знаємо, що таке втратити державність і які це може мати наслідки для народу. За якісь 150 років кримські татари, які становили більшість населення Кримського півострову, складали вже меншість. Результату цього — це політика царської держави щодо корінного народу Криму, а саме вимушена еміграція, бо ми розуміємо, що народ просто так масово не покидає свою землю. Утиски були і по релігійній, і з економічної лінії. У середині ХIX століття Крим вимушено покинули тільки за офіційними даними 193 тисячі кримських татар. Сталося це відразу після Кримської війни.

У 1921 році була створена Кримська АРСР. І якщо ми сьогодні будемо говорити, як рухатися далі, ми просто зобов’язані досвід Кримської АРСР використовувати в наших напрацюваннях. Але її головна проблема полягала в тому, що в недемократичному, а в авторитарній, а потім вже і в тоталітарній державі здійснити позитивну концепцію розвитку малих етносів дуже важко. Як ми пам’ятаємо до початку війни нація була знекровлена ??репресіями.

Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень

Існує різне ставлення щодо ідеї створення національної автономії кримських татар. Сьогодні ми бачимо додаткові навантаження чи то сюжети до цієї ідеї. Період 90-х є дуже цікавим, і суспільство знає мізерно мало про підводні камені формування кримської автономії у той час.

Проросійська компартійна еліта законсервувала всі ті проблеми, які існували в Криму ще з Радянського союзу. За таких умов Крим уявлявся одним з регіонів, де було сформовано нову історичну спільність – радянський народ. Одна з причин, чому сьогодні не сприймається ідея кримськотатарскої автономії, криється в тому числі в цьому радянському минулому, та в тих актуалізованих історичних міфах.

Окрім цього в середині самого українського суспільства існує не зовсім просте розуміння взаємин українців і кримських татар протягом різних історичних періодів. Відтак нам ще необхідно на різних рівнях пройти певний шлях, щоб осмислити відповідні взаємини.

Крім того є відверті політичні спекуляції. Існують різні заяви шановних лідерів національних меншин України накшталт «якщо кримські татари ставлять такі умови створення автономії – то відповідно потрібно ставити ледь не аналогічні запити». Однак кримські татари є корінним народом України. Нажаль після анексії, але це було зафіксовано постановою Верховної Ради. Вони не мають іншої батьківщини, і тому я би говорила, що тут мова має йти про таке поняття як «внутрішнє самовизначення» адже мова не йде про щось абсолютно окреме. Це і гарантії збереження права на ідентичність, це складне поняття, воно теж фігурує в міжнародному праві. Воно включає в себе збереження та розвиток мови, повагу до релігійної приналежності і загалом увесь той комплекс проблем, який відрізняє один народ від іншого.

Ще один популярний міф що в унітарній країні не може бути автономій. Протягом усіх 90-х ця теза лунала. Територіальна автономія може бути і в унітарних країнах, але вона має базуватись (принаймні так у світовій практиці) на питанні забезпечення тих чи інших прав і свобод національних меншин. Немає якоїсь ідеальної моделі. У тій же Європі є різні приклади, на які ми можемо дивитись, але паралельно думати про свою модель. Ніхто не прийде і не скаже «потрібно тільки так». Ні, ці рішення формуються, розвиваються, узгоджуються, але головне, щоб вони забезпечували права корінних народів і паралельно тих людей, які теж проживають на цій території. Тут справа не про якісь надзвичайні вибіркові привілеї. З одного боку мова йде про реальне забезпечення рівності і забезпечення тих постулатів відносно прав людини, прав меншин на мову, ідентичність, релігію, які в тому числі гарантує міжнародне законодавство. Мені здається, що для України значною мірою питання кримськотатарскої автономії – це питання деокупації Криму. Що буде коли Крим повернеться – це нажаль не абстрактні розмірковування, це те, що Україна як держава зможе запропонувати кримчанам.