Закон про місцеві вибори і його недосконалість

Стаття 140 Конституції України визначає, що обласні та районні ради, не такі, як сільські, селищні та міські. Вони специфічні. Ці ради створені для представлення спільних інтересів громад – «Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради».

Це означає, що кожна районна та обласна рада повинна мати щонайменше одного депутата-представника від громади нижчого рівня в складі ради вищого рівня. І саме так в Україні завжди було, окрім 2006-2010 років. Тоді депутатський корпус обласних та районних рад зовсім не відображав громади нижчого рівня, оскільки депутати були обрані по списках партій. Вже в 2010 році, попри збереження партійної монополії на висунення кандидатів в депутати обласних та районних рад, ситуація була частково виправлена. Зокрема, діюча система місцевих виборів чітко прив’язула кандидата в депутати до конкретної громади, якщо він балотується як мажоритарник. В 2014 році по цих мажоритарних округах дозволили самовисування. Таким чином, після Євромадайну було виправлено ще одну помилку – обов’язковість партійного даху для кандидата, в умовах коли обраний депутат представлятиме громаду, а не партію.

Загалом, партійна система з відкритими списками не може забезпечити обрання в обласні та районні ради депутатів, які відображатимуть інтереси громад доти, поки не буде проведена адміністративно-територіальна реформа. Це пов’язано з тим, що в Україні є сільські, селищні, міські громади з дуже різною кількістю населення. Інколи міста нараховують 8-18 тис. мешканців, але мають таке ж представництво в обласній раді, як і міста-мільйонники. Більше того, є райони з чисельністю населення 5-7 тис. мешканців, які теж мають право бути представлені в обласній раді, на рівні цих міст. В результаті виходить, що міста або райони з різницею в чисельності населення в десятки разів, мають однакове представництво в обласній раді. Аналогічна проблема зараз є і на районному рівні. Виправити це можна буде тільки тоді, коли буде проведена реформа громад.

Система, яка діє на сьогодні є компромісом між апетитом партій (список) та правом громади на представництво (округи в межах громади). Нині ж, автори законопроекту про місцеві вибори пропонують обирати депутатів районних та обласних рад за правилами виборів в міській громаді, тобто ділити межі на територіальні округи. Але ці округи не співпадатимуть з межами громад, таким чином більшість громад не матимуть своїх конкретних депутатів в раді вищого рівня, адже як правило (за винятком великих громад), округи включатимуть більше однієї громади. В результаті, якщо прийняти такий закон, ми повернемося до негативного досвіду 2006-го року, коли мало місце грубе порушення Конституції, а крім того це суперечитиме логіці задекларованого курсу на створення реального місцевого самоврядування.