Восемнадцатого мая мы все — крымские татары2

Дорогою до мітингу проходила повз станції метро “Хрещатик”, де веселилась молодь, скупчившись навколо вуличних музикантів. Все як і в будь-який інший день, про день пам’яті нічого не нагадує.

Але на Майдані Незалежності атмосфера побутувала зовсім інша. До 7 години, незважаючи на дощову і холодну, як на травень, погоду, людей на центральній площі столиці зібралось багатенько.

Мета всеукраїнського траурного мітингу в пам’ять жертв Депортації кримськотатарського народу — вшанувати пам’ять жертв депортації корінного народу Криму, висловити свою солідарність кримським татарам, в окупованому Криму, привернути увагу міжнародної громади до трагедії кримських татар і продемонструвати країні-окупанту свою згуртованість і рішучість боротися за свої права.

Мітинг почався з Гімну України і національного гімну кримських татар “Ant etkenmen” (“Я присягнув”). Імам ісламського культурного центру Аджи Сейран Аріф, а також архієпископ Української православної церкви Київського патріархату Климент прочитали молитви у пам’ять про загиблих внаслідок депортації та від рук тиранів.

Говорили зі сцени Майдану також політики, дипломати. Говорили про те, як важливо запобігати злочинам проти людства, берегти пам’ять свого народу, бути єдиними. На жаль, відмічали і наявність репресій в сучасному окупованому Криму —  бо ж тоталітарні режими інакше функціонувати не можуть.

Але кримськотатарський народ встояв тоді, зберіг свою ідентичність і це дає тепер право із впевненістю зауважити у своєму листі-зверненні із застінків ФСБ Ахетему Чийгозу, заступнику голови Меджлісу, що “Крим більше ніколи не буде без кримських татар”.

І це багато в чому, завдяки збереженню усних переказів про життя в Криму, про насильницьке виселення з батьківщини. Про це кримські татари розповідають дітям змалечку. Виступ дітей на Майдані вразив своєю прямотою і серйозністю: зі сцени Майдану вони читали вірш зі словами про “чорний день … народу”, коли “загнав, как стадо, по вагонам, народ и стар, и млад был погружен”, із роздумами про те, “За что судьба послала наказанье, и молча совершила приговор?”. Важко повірити, що діти до кінця можуть усвідомлювати суть цитованих слів — повне розуміння прийде пізніше. Але, мабуть, все-таки на цих історіях і виховується єдиний народ, адже саме спільна історична пам’ять стала тим чинником, який дозволив кримським татарам зберегти свою єдність, незважаючи на випробування.

Під час молитов учасників акції легко було поділити на мусульман і християн, адже кожен молився за своїм звичаєм. Відрізняло одне від одного і символіка: багато хто з представники українського і кримськотатарського народів намагались використати у своєму вбранні елементи народного костюму: в українок — віночки, у кримських татарок — фески. Але це той самий випадок, коли замість того, щоб показати свою відмінність одне від одного, демонструється єдність, солідарність: показати, що хоча ми і не є кримськими татарами, але в цей день — ми з вами.

І це недивно, адже біда кримськотатарського народу співзвучна з бідою народу українського. Українці так само пережили геноцид від рук того ж тоталітарного режиму, їх так само виселяли з етнічних земель і відправляли на заслання до Сибіру, Казахстану та інших віддалених куточків СРСР. Але у нас спільною є не тільки історія, а й сучасність і майбутнє.

— Треба було, щоб розпочалась війна, щоб Росія, брудна країна напала на нас, треба було втратити Крим, щоб бандити контролювали територію Донецької і Луганської областей, щоб ми, українське суспільство в цілому, зібралися разом. Шкода, що цього не сталося раніше. Але в нас, мусульман, кажуть: що через випробування йде очищення, — влучно підсумував Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу.