Один день из жизни КрымSOS
27 / 02 / 2016Кожна велика організація ставить перед собою великі цілі. Найголовніша мета КримSOS — стати непотрібною.
Якщо це станеться, це означатиме, що над Кримом більше не майорить російський прапор. Що слова «внутрішньо переміщені особи» вийшли з активного вживання. Що на півострів почали їздити українські потяги і літати міжнародні авіакомпанії. Що Крим цікавий туристам, але не правозахисникам.
Сторінка КримSOS в мережі facebook з’явилася рівно два роки тому. Нам би хотілося, щоб її триріччя ми могли відзначати у вільному Криму.
Але поки цього не сталося, давайте знайомитися ближче.
Кімната Таміли
Зазвичай ранок Таміли починається… Хоча, чому «зазвичай»? Ранок у Таміли рідко починається однаково: об’єм і різноманіття виконуваної нею роботи дуже великий. Це можуть бути і ранкові ефіри (як от вчора – ефір «5 каналу» о 7:40 ранку, а потім одразу – на радіо, а далі – суцільні робочі зустрічі).
Сьогодні до Таміли прийшла дослідниця Наталя Шаповалова, яка готує матеріал для case research про долю нацменшин в окупованому Криму. Тамілі довго доводиться їй розповідати про переслідування проукраїнськи налаштованих громадян і кримських татар у Криму. Наприклад, останнім часом у Криму поширюється тенденція: переслідувати активно почали саме мусульман, йде загроза до переслідування Меджлісу.
– Меджліс – це преставницький орган кримських татар, членство в ньому не є фіксованим. Такі представництва є ледь не в кожному населеному пункті Криму, тому тут можна очікувати нову активну хвилю переслідувань, – зазначає Таміла.
З гостею Таміла розглянула мапу правопорушень, на якій відмічає активність під час виборів у Криму в серпні-вересні, а також в січні, коли розглядали справи «26 лютого» і «3 травня».
Обговорили вони і реакцію міжнародної спільноти на кримську проблему, наголосивши на необхідності міжнародної місії, зокрема місію Ради Європи в Криму, а також решту речей, які сьогодні Тамілі не один раз доведеться повторити журналістам у якості коментаря.
– Я поважаю роботу журналістів і зазвичай охоче погоджуюсь на інтерв’ю або коментар. Хоча часом це вимагає терпіння: доводиться часто говорити про одне і те ж не тільки різним журналістам, а одному й тому ж повторювати, – коментує специфіку роботи зі ЗМІ співзасновниця КримSOS.
Після інтерв’ю Таміла береться за перевірку електронної пошти: кожного дня приходять більше 100 листів з різноманітними проханнями і пропозиціями: від прохань допомогти досліднику кримськотатарської музики і надіслати йому якісь уривки з творів кримськотатарських мелодій для дослідження, до прохання про зйомки фільму про КримSOS, кримських татар тощо. Плюс за день потрібно вирішити ряд організаційних питань.
– От Юля (координатор інформаційного відділу КримSOS – ред.) мені придумала завдання. Треба написати аж 3 колонки в різні видання! Дві написала, а одну ще треба зробити. А на цьому тижні це ду-у-же складно буде зробити, – сміється Таміла.
Часу на перекус – мінімум: сьогодні він складається з чаю і цукерок. Чаювання доводиться суміщати із переглядом листів.
Однак доробити справу не вдається.
— Привіт! – зазирнувши у кабінет і переконавшись, що Таміла на місці, вигукує Олексій, захопливо розглядаючи інтер’єр її кабінету, в якому хоч і мало меблів, але дуже багато всіляких декоративних дрібничок: фотографії з близькими людьми і колегами, книги на поличці, подяки на стінах і сувеніри на письмовому столі. Олексій, працівник КримSOS у Херсоні, приїхавши до Києва спеціально на парламентські слухання, заскочив провідати колег. Сьогодні він виглядає дуже серйозним: одяг класичного стилю дає зрозуміти, що до слухань в парламенті слід ставитись серйозно.
Переконавшись, що справи в кожного із них добре, одразу переходять до обговорення кейсу переселенки, у якої проблеми з паспортом.
— Ну і як у вас справи, вирішили проблему з паспортом переселенки? — цікавиться Таміла.
— Так там виходить, в базі немає її першого паспорта, незрозуміло, як дитині видали свідоцтво про народження… ще щось… Загалом, все дуже заплутано, — пробує пояснити ситуацію Олексій.
— Так як немає, якщо вона була заміжня? Тим більше, у неї подвійне прізвище, нехай за іншим прізвищем шукають, — наполегливо радить Таміла. Складається враження, що вона знає всі кейси. — А що у вас нового в офісі? Коли заступницю собі знайдеш?
— З березня буде помічниця — хоча я її і так вже ганяю, вона всякі кейси вирішує. Ну а що робити, якщо треба? — зітхає Олексій.
Соціальна кімната
Тим часом у другій кімнаті, яку в КримSOS називають соціальною кімнатою, гучно. Тетяна, вона ж Паштєта (так її називають ще з дитинства) і Ганна щось обговорюють, жваво друкуючи щось паралельно на клавіатурі своїх ноутів.
– Я от не знаю, куди мені «похорони» всунути? – запитує Тетяна, маючи на увазі, в яку категорію допомоги вписати надання такої послуги.
– Може, в «Індивідуальну медичну допомогу»? – радить Ганна.
– Та ні, це вже ніяка не медична допомога, – по-діловому роздумує Тетяна.
Тетяна займається наданням термінової індивідуальної допомоги у складних життєвих ситуаціях.
– Доводиться і в лікарні їздити: провідати деяких пацієнтів. А так я в основному сиджу в офісі і думаю, кому і як краще допомогти на ті кошти, які у нас є в розпорядженні. Нічого цікавого, — скромно зауважує Тетяна, явно не бажаючи бачити в своїй роботі нічого особливого.
— А ти краще згадай, як дівчинка потребувала термінової важкої операції на легені, яку зробити самостійно у сім’ї не було можливості, — додала Надя. — Ще одній жінці руку врятувала!
— Було таке, але все ж виглядає моя робота з боку нудно: сиджу за комп’ютером і перебираю документи, – додає Тетяна.
Їй допомагає Емінє, соціальна працівниця, яка зараз саме займається підготовкою до надання психологічної допомоги переселенцям.
Надія – соціальний працівник, як і багато інших в офісі. Вона відбирає заявки на отримання грантів переселенцями. Їй в цьому допомагає Тетяна, наш новий працівник. Вони приймають дзвінки, читають листи від тих, кому потрібні гроші для запуску нових проектів, реалізації певних творчих задумів і бізнес-планів.
Наступного дня очікується, наприклад, проведення майстер-класу по розпису стін від художника Олександра Корбана, переселенця з Донецької області, для дітей однієї з київських шкіл. Діти ці – так само із сімей, які переїхали зі східних областей України через збройний конфлікт.
З самого ранку в кімнаті працює call-центр:
– Ви ж розумієте, що міжнародній організації потрібно довести, що у вас справді є такі потреби серйозні, потрібно надати документи…
– Вам для этого нужно обратиться в ОО… та не ООН, а в ОО – «общественная организация», она называется…
– Ні, зараз поки у нас немає підгузників. Але я вас занесу в список, будете в черзі у нас…
– Можете подивитися, у нас на сайті КримSOS є інформація про це. Якраз в честь 8 березня захід, зможете відвідати…
Прийшов Денчик – інакше Дениса Савченко, нашого юриста-консультанта з питань переселенців, ніхто не називає в колективі. Він – душа компанії, завжди тримає в тонусі весь колектив. Але сьогодні наче не в гуморі.
– Я сам не розумію, в чому проблема. Може, це наближення весни? І Денчик в процесі перетворення з кокону на метелика? – намагається жартувати зі свого поганого настрою Денис. Він одразу береться за роботу: приймає дзвінки від переселенців, які потребують юридичної допомоги.
– Денчик, ну що, поговориш з нею? – запитує Ольга.
– Звичайно, давай слухавку.
– Там така історія: бабуся, їй 90 років. Якісь проблеми з отриманням адресної допомоги, – пояснює Денису Ольга, передаючи йому слухавку.
Юридичний відділ нашого офісу – це ще Вікторія, Марія та Сергій. Вони всіляко намагаються не тільки допомагати переселенцям із поновленням, переоформленням документів у наших жахливих бюрократичних джунглях, але і беруть участь у розробці законів (наприклад, законопроект №2166), які б полегшили життя переселенців.
– Насправді, написати закон – не проблема. Проблема в тому, що вони не діють, – розповідає Вікторія. – Чиновники посилаються на те, що в них немає, наприклад, коштів для його виконання.
Але загалом багатьом людям вдається допомогти. Наприклад, Вікторія згадує, як ходила разом із дівчинкою, якій потрібно було оформити паспорт.
– Дівчинці тільки 16 років було: сама із Криму, а батьки на той момент жили в Росії, – розповідає Вікторія. – Їй потрібно було отримати паспорт, а для цього вимагали купу довідок із Криму. Проблемно було, але все врешті-решт закінчилось добре: дівчинка отримала паспорт і перевелась у київську школу, щоб закінчити 11 клас тут.
Денис розмовляє по телефону, але про що саме – не чути за гулом, який висить у кімнаті. Еміне паралельно приймає дзвінок, Тетяна та Ірина, а також Сергій та Марія обговорюють нагальні питання.
Ірина – це координатор проекту з УВКБ ООН в Києві, а також координатор офісу, яка на даний момент займається розробкою планів з командами на наступний рік, які направлені на допомогу переселенцям.
– Є багато дрібних питань, як наприклад, формальна робота з документацією, які займають багато часу, що сильно засмучує. Мені подобається, що я залучена особисто у всі процеси в команді, а не тільки формально координую роботу, – пояснює Ірина. – Взагалі, у мене в команді більше 10 людей, які працюють в різних напрямках, і моя задача розвивати їх, контролювати виконання показників, просто дивитися щоб вони були щасливі.
Ближче до обіду приходить Міла. В руках у неї пакет з печивом: передала дружина героя Небесної сотні Віталія Васильцова. Два роки тому – 18 лютого 2014 року – Віталій загинув від кулі снайпера на будівлі МВС. А сьогодні на його честь встановлювали меморіальну дошку. Міла згадує про це із сумом.
– Дуже страшно було у Криму, адже в нас тоді відключили українські канали: толком не знали, що там і як. Тому все – через інтернет. Після 18-20 лютого кримчани святкували 23 числа так званий День захисника вітчизни, а коли ти намагався їм нагадати про трагедію, що сталася пару днів до того, махали рукою у відповідь – мол, «нічого страшного в тому Києві не сталося», – розповідає Міла. Вона переїхала з чоловіком з Криму одразу після анексії до матері в Київ, а зараз займається виплатою допомоги сім’ям героїв «Небесної сотні».
Кімната інформаційників
Відділ QirimInfo розпочинає свою роботу найпізніше з усіх відділів. Робочий день QirimInfo досить ненормований. Адже новини можуть з’явитися у 10 ранку, а статті — писатися до глибокої ночі. Але з самого ранку в кімнаті, зазвичай, присутні самі дівчата з проекту УВКБ.
От і сьогодні Юлія та Ганна обговорюють майбутній конкурс для дітей старших класів. Зараз же дівчата проводять акцію для дітей-переселенців: дарують книжки тим діткам, хто прочитає на камеру віршик.
– А я ось прочитала нову книгу про людей з інвалідністю — «Люди з безмежними можливостями», — ділиться Юлія враженнями від прочитаного. — Дуже вражають роздуми про те, як умови впливають на те, що людина стає недієздатною, а не її фізичний стан.
Юлія задалась метою: прочитати 36 книжок за рік, і тепер щотижня видає нам коротеньку рецензію на новопрочитану книгу.
Поступово починають сходитись хлопці. Всі зазвичай вітаються скромним «привіт» і «дають п’ять». Рустем же, редактор QirimInfo, обов’язково посміхається вітаючись і тисне руку. Тарас приходить останнім – дописував інтерв’ю вдома.
– Уяви собі, він так і нічого мені не розповів! – обурюється Тарас, звертаючись до Артема. – Я розумію, що в нього в Криму родина, але ж я попросив розповісти свою історію абсолютно анонімно!
Журналісти QirimInfo часто стикаються з небажанням кримчан (тих, що досі живуть на півострові, а також ті, в кого там залишились родичі) надати нам якусь інформацію, нехай навіть ні разу не секретну. Мешканці півострова насправді бояться.
Свідчення кримчан для нас дуже важливі, а їхня відсутність – справжня перешкода в написанні матеріалу. Але якось вже півроку справляємось: все ж бажання кримчан донести правду про події на півострові частіше бере гору над страхом.
Настя, задіяна у проекті УВКБ, часто приходить першою, але сьогодні вона зранку допомагала з оформленням фотовиставки, яку організував КримSOS, присвячену переселенцям. Вона як завжди енергійна та сповнена ентузіазму.
– Дівчата, скоро поїдемо на зустріч, я домовилася з Колею, він нас відвезе. Так що збирайтеся, – голос Насті дещо розбурює сонну атмосферу кімнати: його чути через навушники, в яких хлопці сидять майже постійно, адже спілкуються в основному через чат на facebook.
Поки дівчата на робочій зустрічі, в кімнаті встановлюється суцільна тиша. Обговорення новин відбувається в робочому чаті, однак сторонній людині загальна атмосфера може видатись дещо гнітючою. Саме про це заявила Емінє, яка зайшла до нас.
– Эмма, может, хватит уже говорить о том, что мы скучные, мы такие-сякие? – не погоджується з її словами Янчик.
– Так что же ты возмущаешься, если сам вот бурчишь! – стоїть на своєму Емма.
Повертаються дівчата, а разом з тим зникає тиша: переписуватись в чаті – не їхній метод.
Кімната Таміли
Розмову Таміли і Олексія обриває гучний стукіт підборів, а потім стукіт і в двері:
– Таміла, «ICTV» за пару хвилин буде! Я біжу їх зустрічати! — це Настя попереджає Тамілу про прибуття журналістів: у Таміли чергове інтерв’ю. — Я ж їх до тебе в кабінет одразу веду? — Не дочекавшись відповіді Таміли Настя голосно грюкає дверима і біжить зустрічати журналістів.
Таміла і Олексій продовжують свою розмову, але через пару хвилин їх знову переривають — вже журналісти «ICTV».
Журналісти довго розставляють свої штативи, світло, вибирають місце: вирішують, що навпроти банера з логотипом «КримSOS» — найкраще. Уточнюють тему: друга річниця окупації Криму. Таміла розповідає про проблеми переселенців із Криму, в тому числі про важливість вистражданого активістами закону 2166, який надає ВПО ширші права на материку; розповідає про ту підтримку для переселенців з Криму, яку надали їм прості українські громадяни; про актуальні для кримчан труднощі, які прийшли разом із окупацією.
Журналіст – зовсім молодий хлопчина. Він задає Тамілі основні питання, що стосуються Криму і кримчан, ледь її вислуховує. Схоже на те, що для нього не так важливо як самому почути відповіді на запитання, так і донести їх до глядача. Мабуть, подібні інтерв’ю для нього – буденність. Просто тема Криму наразі актуальна: друга річниця анексії, як не як. Для Таміли ж це більше, ніж просто інформація – за нею стоїть трагедія її народу, її малої батьківщини. Тому те, що відбувається в Криму, їй не байдуже. Однак вона тримається завжди терпеливо і спокійно, вкотре розповідаючи, наприклад, про репресії кримських мусульман, за яких активно взялися працівники російських спецслужб.
– Тема Криму зараз дійсно в усіх на слуху – про дії окупаційної влади говорять багато. Але нам треба займатися реально тим, що б допомогло повернути півострів. А виходить, що нам доводиться просто коментувати неправомірні дії російської влади на півострові, репресії тощо. Краще б таких випадків було менше, – ділиться своїми переживаннями Таміла.
Сьогодні у Парламенті мають відбутися слухання, яких КримSOS та інші організації, що допомагають ПВО, домагалися вже певний час. На них розглядатимуть питання внутрішньо переміщених осіб.
– Ми працювали в робочій групі. Я ось готую виступ по порушеннях прав людини в Криму. На виступ дали тільки три хвилини – треба вкластися. – і Таміла зосереджується на тому, щоб добре підготуватись до виступу у Верховній Раді.
Незважаючи на шум дрелі, молотків та пилок, якими робочі з самого ранку ремонтують щось у кабінеті навпроти, Таміла спокійна і врівноважена: розуміє, що від того, чи зможе своїм виступом донести проблеми до депутатів, залежить доля багатьох людей.
Соціальна кімната
Денису хтось подзвонив.
– Я йду на комітет Верховної Ради, – серйозним тоном повідомляє він після короткої розмови.
– Хоч вітатися будеш після цього? – жартує Ганна.
– Звичайно! Та я ж уже був, між іншим, на комітеті, – нагадує Денис.
– «Хто там звонит? –Та это по переселенцам! – Так а ты шо, не знаеш, что делать? У нас же есть форма на сайте!» – перекривлює, імітуючи чоловічий голос, Ганна почуту розмову двох мужчин на тому кінці телефонної слухавки.
– Тут ще не такого наслухаєшся, – розповідає згодом Ганна. – От недавно мені один чоловік – йому 76 років! – видав: «Единственное, о чем я жалею, так это о том, что в Донецке двух любовниц оставил!»
– Так, я втомилась. Піду куплю собі кока-колки, – заявляє Тетяна, цією фразою завершуючи першу половину робочого дня.
Тиша приходить в кімнату тільки в обідній час: хто в магазин, хто на кухню.
На кухні теми розмов змінюються. Сьогодні, наприклад, Ольга і Ганна (з відділу УВКБ) розповідали Сергію – нашому новому співробітнику – про театр для діалогу, участь у якому вони беруть.
– Ми граємо сценку з життя переселенців. Наприклад, герої п’єси — члени сім’ї з містечка в Донецькій області. Кожен з членів сімейства підтримує ту чи іншу політичну позицію. Ну і ми на сцені показуємо, як вони діють в умовах Майдану, а потім війни. А потім обіграна ситуація обговорюється глядачами. Вони пропонують, як можна було б зробити краще в якійсь ситуації, — розповідає Ганна.
– Але найцікавіше, це про наші гастролі! — натхненно продовжує Ольга. — Особливо мені запам’ятався Львів: я була така рада, коли нам сказали, що поселять в готель «Жорж»! І ось ми приїжджаємо, відкриваємо двері кімнати, а там – 5 ліжок в одній нашій кімнаті! Як ми потім сміялися, готель не «5 зірок», а для п’яти зірок!
Після обіду в кімнаті – затишшя. Ранковий запал та ентузіазм трохи стихли, натомість з’являється відчуття того, що до завершення робочого дня ще дуже багато часу і все «встигенться зробитися». Раніше в кімнаті був розвішений гамак, але оскільки частина приміщення виконує обов’язок складу (він зараз на ремонті), то і місця для нього більше немає. Зате висить турнік і справжня боксерська груша!
– А це ж треба якось правильно кулак зжимати, щоб великий палець не зламати під час удару? – цікавиться Тетяна, вдаряючи періодично грушу.
– Щоб нічого собі не пошкодити, потрібно швидко втікти і не вплутуватися у бійку! – жартує Сергій, однак сам того не підозрюючи дає корисну пораду на майбутнє.
Активізується робота ближче до вечора, коли працівники починають усвідомлювати, що скоро кінець робочого дня, багато справ ще не зроблено. І знову все йде по колу: звіти, дзвінки, прийом громадян і видача «гуманітарки»…
[gallery-4821]