Що це таке?

Соціальне замовлення (муніципальне соціальне замовлення) — це комплекс заходів адміністративного характеру, які регулюють діяльність у сфері соціальних послуг, та здійснюються за допомогою залучення неурядових організацій та суб’єктів господарювання до вирішення актуальних соціальних проблем.

Згідно Закону України «Про соціальні послуги», соціальне замовлення – це засіб регулювання діяльності у сфері надання соціальних послуг шляхом залучення на договірній основі суб’єктів господарювання для задоволення потреб у соціальних послугах, визначених місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Як це працює в інших країнах?

У ФРН після возз’єднання Німеччини у 1990 року майже всі будинки для літніх людей, лікарні, дитячі садки й інші соціальні установи, що раніше перебували у власності державних соціальних управлінь, були передані до благодійних організацій. Вони стали установами при некомерційних організаціях або самостійними некомерційними організаціями.

Досвід країн, що пройшли схожий до України шлях (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) свідчить, що якщо держава не може у достатній мірі фінансувати соціальну сферу, то вона повинна стати на шлях реформування соціальної політики у таких напрямках:

• роздержавлення соціальної сфери з максимальним звільненням держави від безпосереднього надання громадянам соціальних послуг і поступове делегування цих функцій неурядовим організаціям;
• формування ринку соціальних послуг з динамічною конкуренцією для зменшення затрат і підвищення надання якості соціальних послуг;
• впровадження інституту соціального замовлення для ефективної міжсекторальної взаємодії держави, НУО й бізнесу.

Соціальне замовлення – це не просто виділення грошей на вирішення нагальних соціальних проблем, а цілеспрямоване надання ресурсів найбільш ефективним організаціям на конкурсній основі. Наприклад, у Німеччині місцева влада фінансує НУО, які мають чітку програму та кошторис витрат, що не перевищує 80% витрат на персонал і до 70% усіх витрат. Ресурсів, яких не вистачає, організація повинна відшукати сама. У цій країні близько 70% коштів, що обертаються в некомерційному секторі поступають через систему соціальних контрактів. У Франції ця доля досягає 80%.

Українські реалії

У 2000 році Фонд Чарльза Стюарта Мотта підтримав проект «Соціальне замовлення – шляхи реформування соціальної сфери в Україні», який був поданий Асоціацією підтримки громадських ініціатив «Ковчег», спільно з Одеським громадським інститутом соціальних технологій.

10 серпня 2000 року Одеська міська рада прийняла своїм рішенням № 1440-ХХІІІ «Положення про соціальне замовлення в місті Одесі» (хоча ще в 1996 р. тут проводилися обговорення проекту Положення про муніципальне соціальне замовлення). За наступні 12 років впровадження механізму соціального замовлення в Одесі пройшло 12 конкурсів, на яких громадськими, благодійними організаціями та активними громадянами було подано близько 640, а реалізовано 230 проектів. Для цього з міського бюджету залучили близько 3 млн. грн., а з додаткових джерел — у 4 рази більше.

За інформацією Одеської міської ради, у 2017 р. в конкурсі соціальних проектів перемогло 36 некомерційних організацій на суму 2 млн. грн.

У Черкасах в 1998 році була спроба прийняти адаптоване одеське Положення про муніципальне соціальне замовлення, яке було передано до комісії міської ради і Антимонопольного комітету. Проте положення так і не було прийнято.

У 2001 році в Харкові було затверджено Положення про міський конкурс соціальних програм громадських і благодійних організацій. У 2003 році міською радою в Хмельницькому було затверджено Положення про міський конкурс соціальних проектів і програм неприбуткових організацій, яким у місті вводилася система муніципальних грантів.

Протягом 2004-2006 рр. подібний механізм було запроваджено у Миколаєві та Вознесенську. У 2005 році в Києві та Чернігові, у рамках конкурсної процедури підтримки проектів молодіжних і дитячих громадських організацій, були прийняті процедури залучення НУО до вирішення актуальних соціальних проблем. Цього ж року схожа програма була прийнята у Чернівцях.

Також, у 2005 році вперше в Україні Дніпропетровська обласна рада у рамках обласної програми підтримки розвитку організацій громадянського суспільства прийняла механізм соціального замовлення на обласному рівні.

У 2007 році, як узагальнення існуючого в країні досвіду, у Львові було прийнято Порядок проведення конкурсів соціально-культурних проектів. Цього ж року, з використанням одеської моделі в Алчевську було розроблено і прийнято Положення про міський конкурс проектів, а в Кам’янці-Подільському (Хмельницька обл.) і Сарнах (Рівненська обл.) – положення про впровадження системи муніципальних грантів для НУО.

У 2007 році відбувся перший конкурс соціальних проектів у Кременчуці Полтавської області. У 2008 році таке Положення було прийнято в Комсомольську (Горішні Плавні). Цього ж року відповідні нормативно-правові акти було прийнято в Боярці, Донецьку, Луцьку, Сімферополі, Синельниково, Бердянську та інших.

У Харкові особливістю соціального замовлення є те, що одночасно проводиться два конкурси за участі НУО: соціальне замовлення на вирішення актуальних соціальних проблем і конкурс проектів на надання соціальних послуг найбільш вразливим групам населення. За даними «Єдиної соціальної мережі» Харкова з 2001 по 2013 роки в конкурсах прийняли участь 709 соціальних проектів, із них 442 проекти отримали фінансування від міста, при чому було залучено 12,2 тис. волонтерів, створено 1535 робочих місць.

У 2016 році рішенням Харківської міської ради було затверджено Програму сприяння безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення міста Харкова на 2017-2020 роки, в якій міститься Положення про соціальне замовлення в межах міського соціального проекту «Єдина соціальна мережа».

У 2017 році Сумська обласна рада прийняла рішення про затвердження Обласної цільової соціальної програми розв’язання пріоритетних проблем з використанням механізму соціального замовлення на 2018 рік, якою було затверджено фінансування у розмірі 686 тис. грн.. Аналогічну програму було прийнято й на 2019 рік, за якою сума виділених коштів залишилася у розмірі 686 тис. грн..

Яка користь від соціального замовлення?

• роздержавлення соціальної сфери та звільнення держави від невластивих їй функцій безпосереднього надання соціальних послуг громадянам;
• зменшення прямих бюджетних видатків й економія коштів для більш ефективного надання соціальних послуг;
• формування дієвого ринку послуг з реальною конкуренцією організацій, що надають такі послуги;
• підвищення якості і зменшення затрат на соціальні послуги;
• максимальне наближення соціальних послуг до прямих споживачів;
• зменшення корупції за рахунок звуження повноважень державних службовців у процесі прийняття рішень;
• розвиток громадянського суспільства за рахунок розширення сфери відповідальності громадських об’єднань і прозорій участі в розподілі бюджетних коштів;
• інтеграція до міжнародної спільноти та підвищення довіри до держави завдяки запровадженню соціальних стандартів розвинених країн;
• громадський контроль органів державної влади;
• підвищення соціальної активності громадян;
• зменшення дистанції влади.

Що заважає?

Для впровадження соціального замовлення у нашій країні є як багато можливостей, так і велика кількість перешкод. По-перше, це некомплексне і неповне нормативно-правове забезпечення. Закон «Про соціальне замовлення у сфері соціальних послуг» досі не прийнятий, хоча його проект було розроблено ще 10 років тому.

На даний час основоположним законом, що забезпечує правові підстави соціального замовлення, є Конституція України, у ст. 46 якої вказано що «громадяни мають право на соціальний захист». Закон України «Про місцеве самоврядування» (1997 р.) закладає передумови до фінансового та іншого забезпечення системи соціального замовлення. У ЗУ «Про соціальні послуги» (2003 р.) дано визначення поняття «соціальне замовлення» і сказано, що «основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.». Законом України «Про громадські об’єднання» (2013 р.) регулюються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, гарантованого Конституцією України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань, що можуть бути учасниками соціального замовлення.

У 2012 році була прийнята Постанова КМУ №1039 «Про затвердження критеріїв діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги», в якій зазначено критерії, необхідні для надання соціальних послуг. У 2013 році Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 324 «Про затвердження Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів», у якій визначена процедура реалізації соціального замовлення.

2012 роком датовано Наказ Міністерства соціальної політики №537 «Про затвердження Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати». Тут розписано перелік соціальних послуг з детальним описанням. У 2013 році було опубліковано Наказ Міністерства соціальної політики №904 «Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення моніторингу та оцінки якості соціальних послуг», в якій міститься опис рекомендованої системи моніторингу якості соціальних послуг. У Наказі Міністерства соціальної політики №28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» від 20.01.2014 зазначено порядок визначення потреб населення у соціальних послугах.

Також, особливістю українських реалій є відсутність методик, інструкцій та інших технологічних документів, що дозволяють державі та інститутам громадянського суспільства спільно вирішувати проблеми управління у сфері забезпечення реалізації соціального замовлення. Це спричиняє незлагодженість системи органів влади при вирішенні актуальних проблем суспільства.

Що стосується дистанції влади, то на даний час можна спостерігати небажання держави виходити на рівноправні партнерські відносини з НУО та ділитися бюджетними коштами. А недостатня підготовленість влади до співпраці, незнання можливостей і стану «третього сектору» заважає створенню умов до делегування невластивих державі функцій громаді.

В українському суспільстві відсутні усталені традиції соціального партнерства між владою та третім сектором. А через це спостерігається слабка мотивація потенційних учасників соціального замовлення, недостатня професійна підготовленість громадських організацій та відсутність досвіду роботи в умовах державного казначейського супроводу бюджетних коштів.

Що далі?

Система соціального забезпечення, що залишилася в нашій країні ще з радянських часів, з кожним роком все більше доводить свою неефективність. За таких умов не доцільно й далі використовувати бюджетні ресурси на утримання комунальних закладів, що повинні забезпечувати надання соціальних послуг населенню, але в багатьох випадках виконують свою роботу недбало та не професійно.

До неефективного використання ресурсів, корупції та низької якості послуг призводить те, що контроль за соціальною сферою здійснює тільки держава. За умов конкурентного ринку соціальних послуг і якісного громадського контролю, можна досягти підвищення якості соціальних послуг та ефективно вирішувати важливі соціальні проблеми.