«Честность и точность форуме степени» — в Харькове журналисты учились освещать тему переселенцев

Географічно так склалось, що на Харківську область припадає найбільше навантаження з прийняття вимушених переселенців. Тільки офіційно в місті зареєстровано 126 тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО), за неофіційними ж даними – їх більше 300 тисяч. Така велика хвиля переселення зумовлює гостре соціальне напруження в регіоні. За таких обставин, дуже вагомою є роль ЗМІ як інструменту формування громадської думки та вирішення соціальних конфліктів.    

Тренінг розпочав Азіз Райо, представник Регіонального представництва Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Харкові і Харківській області зі вступним словом щодо діяльності УВКБ ООН в регіоні .    

Повсякчас у медіа з`являються статті, що свідчать: журналісти не диференціюють терміни «біженець» і «переселенець» і вживають їх як синоніми. Про помилковість такого вживання термінів з медійниками говорила Євгенія Андреюк, представниця київського відділення «КримSOS». Також вона охарактеризувала базові нормативно-правові акти з теми вимушених переселенців, компетенції міжнародних організацій та державних установ, відповідальних за ВПО.    

В основному блоці про соціально відповідальну журналістику з учасниками тренінгу говорив Андрій Куликов, український журналіст, редактор, радіоведучий, телеведучий, медіа-експерт та медіа-тренер. У період соціальної напруги, військових конфліктів кожне журналістське слово має вагоме значення. Тому Андрій виділив чотири обов’язкові етичні принципи працівника медіа сфери:

• чесність;
• точність;
• неупередженість;
• небайдужість.

Причому, небайдужість як принцип Андрій визначив як «небайдужість щодо самої власної роботи та щодо результатів і наслідків цієї роботи». Водночас згадались три правила радянської журналістики, з яких тренер порадив використовувати тільки друге: 

1. Якщо немає події — створи її!
2. Не пускають у двері — лізь у вікно!
3. Брехня на користь радянської влади — свята правда!

Також під час висвітлення теми вимушених переселенців та інших соціально гострих тем слід уважно ставитись до відбору мовних категорій. Кожна людина має право на власну думку, і це право журналісти мають враховувати. Тому слід називати людей так, як вони самі себе називають: приміром, кияни не вважають себе хунтою, а представники ДНР і ЛНР воліють називатися «ополченцями». Більше того, журналіст, навіть в умовах збройних конфліктів, має залишатись об’єктивним посередником інформації, а не критиком:

Тягар журналіста — задушити бажання розставити всім оцінки, що особливо важливе в часи кризи та війни.

Через перевантаженість інформаційних потоків безліч людей дізнаються новини просто з заголовків, не вдаючись до подальшого читання. З цих причин на журналістів покладається велика відповідальність у процесі написання заголовків. Отож, разом з тренером учасники опрацьовували назви статей з теми вимушеного переселення на предмет їх інформативності та змістовності. Адже подеколи фейкові, тобто брехливі матеріали можна визначити лише по заголовку. Як приклад, Андрій згадав проект під назвою «Чи повинен Київ чути Донбас?» й відмітив, що така назва апріорі спрямована не на вирішення конфлікту, а на його загострення.     

Ще одна вада сучасної української журналістики, на яку звернули увагу на тренінгу, це непідтвердженість фактів. Якщо хочете писати про Маріуполь, їдьте туди і пишіть. В інакшому випадку це не журналістика, а переписування пліток. Такої позиції висловив Андрій Куликов щодо цього питання.    

На останок, учасники тренінгу отримали пораду: під час інтерв’ю завжди треба ставити на одне питання більше, аніж ви планували. Тільки так можна дізнатись істинну правду від людини.    

Також на тренінгу з журналістами попрацював Андрій Яницький, журналіст, блогер, редактор рубрики «Економіка» видання «Лівий берег». Він повсякчас пише про переселенців, вивчаючи кожну ситуацію особисто: ходив до місць реєстрації, стояв у чергах, звертався до різних державних інституцій, аби розуміти специфіку їх роботи, тощо. Він дав учасникам практичні поради щодо висвітлення теми вимушеного переселення, зауважив, про що слід писати, а яких тем ліпше уникати.    

Отож, журналісти пішли з тренінгу з усвідомленням впливовсті і, як наслідок, небезпечності своєї діяльності, адже інколи одне слово може змінити чиєсь життя. Головне ж пам’ятати, що, як сказав Андрій Куликов, ким би ти не був, журналістом чи спеціалістом іншої галузі, «найвищий патріотизм – це бездоганне виконання своїх професійних обов’язків».