Аналітична записка щодо роз'яснення ролі затвердженого Урядом плану роботи з непідконтрольними територіями України

Січень 19, 2017 18:54
Навіщо Україні потрібен план роботи з непідконтрольними Уряду територіями та в чому полягає конфліктність його ролі - аналізує Вікторія Савчук, адвокаційний експерт ГО «КримSOS».

11 січня 2017 року Постановою № 8-р Кабінет Міністрів України затвердив План заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі – План заходів). Відповідальним за його виконання визначено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (далі – Міністерство), очільник якого зобов’язаний звітувати Уряду про виконання Плану заходів до 15 числа щомісячно.

З моменту прийняття та опублікування зазначеного нормативного акту, на політичній арені і, як наслідок, - у суспільній площині почав стрімко зростати рівень напруги по відношенню до представників Міністерства та інших посадових осіб, причетних до прийняття Плану заходів.

Причинами, відповідно до меседжів, оприлюднених рядом осіб, є:

  • закріплення відповідальності щодо захисту прав і свобод громадян на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької, Луганської областей у Плані заходів за Україною, а не за країною-агресором;
  • невизнання окупації цих територій Російською Федерацією, що веде до спроби реалізації «придністровського» варіанту на території України та інше.

З метою чіткого розуміння дій, наслідків та причинного зв’язку у ситуації, що виникла, були проаналізовані положення Плану заходів та їх потенційне значення як для населення окремих районів Донецької та Луганської областей, так і України як держави в цілому.

Отже, в рамках 14 напрямів План об’єднав у собі наступні завдання:

  1. зниження рівня корупції серед представників силових структур, які забезпечують встановлений режим перетину лінії зіткнення громадянами та переміщення товарів через лінію зіткнення;
  2. забезпечення можливостей для громадян, що проживають на непідконтрольних територіях, придбавати товари першої необхідності;
  3. сприяння отриманню особами, які проживають на непідконтрольній території, медичної та іншої допомоги, лікарських препаратів, ліків, медикаментів для лікування туберкульозу, цукрового діабету та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
  4. захист дітей, які перебувають у зоні бойових дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок бойових дій та збройних конфліктів;
  5. забезпечення можливості громадян отримувати окремі соціальні послуги на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження та в населених пунктах поблизу лінії зіткнення;
  6. врегулювання на законодавчому рівні правовідносин між органами ДФС та юридичними особами, що сплачують податки на підконтрольній території, але виробничі підрозділи яких розташовані на непідконтрольних територіях, та врегулювання особливостей господарської діяльності загалом;
  7. створення сприятливих умов для надання адміністративних послуг на зазначених територіях;
  8. організація та здійснення виплати заробітних плат, які провадять законну господарську діяльність на непідконтрольній території, за умови дотримання ними вимог щодо протидії фінансуванню тероризму та недопущення дій, спрямованих на зміну кордонів або територіальної цілісності України (наприклад, ПАТ «Укрзалізниця»);
  9. забезпечення права на вільний доступ до освіти усіх освітніх послуг з метою отримання документа про освіту державного зразка;
  10. забезпечення доступу до інформаційних продуктів України та світу на непідконтрольній території за допомогою радіо, телебачення, друкованих засобів масової інформації, з використанням Інтернету;
  11. сприяння створенню єдиного культурного простору України;
  12. підтримка постійного діалогу безпосередньо між різними групами громадян на підконтрольній, непідконтрольній територіях та лінії зіткнення;
  13. встановлення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості та поваги між громадянами.

Так, Планом передбачається, наприклад, організація належного функціонування оптимальної кількості гуманітарно-логістичних центрів поблизу контрольних пунктів в’їзду/виїзду через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей; надання громадянам психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних, інформаційних соціальних, освітніх послуг, послуг з працевлаштування на контрольованій території; сприяння безперешкодному проходженню гуманітарних вантажів гуманітарних організацій через лінію зіткнення; забезпечення здійснення заходів щодо протидії торгівлі дітьми під час збройного конфлікту; забезпечення збереження культурної, національної, релігійної ідентичностей та ряд інших не менш значущих активностей.

Також важливо виокремити такі пункти, як, наприклад, врегулювання правовідносин між органами ДФС та юридичними особами, виробничі підрозділи яких розташовані на непідконтрольних територіях. Необхідно зазначити, що мова жодним чином не йде про пособництво та підтримку представників незаконних збройних формувань. Даний захід спрямований на лібералізацію податкових вимог для тих підприємств, установ, що фізично з певних причин не були евакуйовані з непідконтрольної території, але саме юридично були перереєстровані у контрольованих Урядом населених пунктах, продовжують працювати на користь України та сплачувати податки до державного бюджету України згідно з вимогами національного законодавства.

Передбачені заходи не є, звісно, панацеєю від усіх існуючих проблем та мають ряд технічних недосконалостей, але загалом вони спрямовані на досягнення конкретних правозахисних цілей та підживлюють надію на  практичне покращення рівня життя осіб, які знаходяться на непідконтрольних територіях Донецької, Луганської областей. 

Виглядає протиправно та загрозливо? Не впевнена.

Вважаю за потрібне зазначити, що Україна продовжує зберігати суверенітет над тимчасово окупованими та непідконтрольними територіями і тому повинна виконувати свої негативні та позитивні зобов’язання по відношенню до своїх громадян, що проживають на таких територіях. Україна повинна чітко відмежовувати питання відновлення територіальної цілісності та питання захисту прав і свобод своїх громадян. Гарантування та відновлення прав людини і громадянина є беззаперечним обов’язком держави та жодним чином не впливає на перехід окупованих та непідконтрольних територій під суверенітет держави-агресора.

Тому заклики щодо відкликання відповідальності держави Україна за захист прав, свобод, зокрема захист життя, здоров’я та збереження майна осіб на території Криму та окупованого Донбасу є хибною позицією як з боку національного законодавства, так і з боку міжнародно-правових норм.

Не тільки вируючі у медійному просторі дивні гасла на даному етапі демонструють кардинально протилежну позицію. У 2016 році депутатами Парламенту був розроблений та зареєстрований проект закону України про тимчасово окуповані території, де пропонується визначити статус непідконтрольних територій Донецької, Луганської областей як тимчасово окупованих. Ініціативна мала багатообіцяючий характер, але основною недосконалістю зазначеного документу є те, що його автори всіма силами відстоюють транспортну та гуманітарну блокаду окупованих територій, відмову від відповідальності за захист прав та свобод на таких територіях. Тому необхідно розробити альтернативний законопроект, який був би спрямований саме на інтереси людини, а не на території.

На прикладі Криму практика показує, що принизливе ставлення держави до людей на окупованих територіях, ігнорування їх потреб та обмеження прав, зокрема права на гідне переміщення внаслідок окупації\збройного конфлікту, жодним чином не сприятимуть проведенню успішної кампанії з відновлення контролю України над її незаконно захопленими територіями та реінтеграції постраждалого від конфлікту населення.

Підбиваючи підсумки, хотілось би зробити акцент на ще одній позиції, яка в даному контексті може вважатись ключовою. Керівними принципами ООН з питань внутрішнього переміщення всередині країни (Принцип 5), що вважаються базовим міжнародним документом у сфері забезпечення прав і свобод ВПО, закріплюється обов’язок всіх органів влади і міжнародних організацій за будь-яких обставин виконувати і забезпечувати виконання своїх зобов'язань за міжнародним правом, включаючи правозахисне право і гуманітарне право, з тим щоб запобігати і уникати виникнення ситуацій, які можуть привести до переміщень осіб.  

Але протест проти Плану заходів та наполегливо пропагована частиною політичного естеблішменту ізоляція осіб на непідконтрольних та окупованих територіях України від законних механізмів реалізації й відновлення своїх прав, а також від участі у суспільному та політичному житті країни свого громадянства, навпаки, призведе у подальшому виключно до зростання кількості переселенців, динамічної маргіналізації зазначених категорій осіб та катастрофічної  зневіри у верховенство права в рамках українського сьогодення.

Тож тепер час визначитись, що для нас насправді План заходів: #зрада чи все ж #перемога? Від відповіді залежатиме не тільки доля конкретних осіб, але і доля української суверенності, демократії та соціальної цінності.

 

Завантажуйте текст аналітичної записки ТУТ.  



Поділитися у Соцмережах: